Так сказав хтось після загибелі 6 роти. І це правда. Ніхто не буде стояти до кінця, знаючи, що його після смерті будинку назвуть негідником.
Фільм приголомшливий, потужний, динамічний. Після його перегляду той же «Прорив» виглядав як якийсь фарс, який не має нічого спільного з реальністю. Не згоден щодо заїжджене акторів. Наприклад, Пашинін (у фільмі Доронін) ні до, ні після особливо не світився. Для Боярської це чи не перша роль, а роль командира розвідників як спеціально писалася під Пореченкова. Ну, звичайно, ще раз можна згадати про пішов від нас Краско. Талантище!


( Читати далі )

Тоні Старк для мене є одним з найбільш суперечливих персонажів в Марвел. З одного боку — він дуже розумний, веселий (іноді навіть дуже), бореться за мир. З іншого боку — він не самий відповідальний, марнославний і показушний. Тоні «Випендрежнік» Старк — це про нього.
Але, незважаючи на свої мінуси, фанати коміксів обожнюють Тоні! Він, напевно, один з найпопулярніших Месників. Тоні є за що любити — його блискучий високотехнологічний костюм не може не викликати захоплення, а гострий розум і невбивані почуття гумору іноді допомагають закрити очі на недоліки Тоні.


( Читати далі )

Отже, вчора збулася мрія ідіота. Нарешті сходила на фільм «Перелом». Можу сказати, що собою задоволена (вряди-годи). Правильно, зробила, що не спокусилася стадним почуттям і не пішла на «Трансформерів». Фільм «Перелом» виправдав мої сподівання на всі 100%. Знову утвердилася в тому, що Ентоні Хопкінс — геній, а Райана Гослінга дійсно чекає хороше майбутнє, і якщо він буде намагатися також, то все-таки не просто стане номінантом, а завоює так улюблену американцями статуетку.
Отже, чому все-таки хороший цей фільм? По-перше, я особисто не знайшла у фільмах зайвих моментів. Кожна секунда фільму, кожен розмову, так чи інакше, розкриває характер, а головне, дає чергову підказку. Хоча, не заперечую, мало, хто розгадає хитромудрий план героя Хопкінса.
Дуже і дуже порадувала те, що у фільмі немає акцентів на бійки, немає постільних сцен (неужелі!?), Ніяких помітних спецефектів, та все ж фільм вийшов дивно гарним, цікавим і захоплюючим. Дуже добре пам'ятаю реакцію залу (не так вже й багато людей). Як все переживали, як радили, сміялися або засмучувалися.


( Читати далі )

Хтось «читав його вірші», перебуваючи на межі між життям і смерті, а хтось, побачивши в його картині таємний сенс, всерйоз зайнявся нелегким процесом трансформації власної особистості, з метою переродження та подальшого переходу на новий рівень буття. Про пригоди першого ви можете дізнатися, подивившись картину Джима Джармуша «Мрець», а про другий мова піде у фільмі Бретт Ретнер «Червоний дракон». Крім особистості англійського поета і художника Вільяма Блейка ці фільми в принципі більше нічого не зв'язує, хіба що обидва з них по-своєму гарні, а тому гідні глядацької уваги. Зате з легкістю можна провести сполучну нитку між «Червоним драконом», «Мовчання ягнят» та «Ганнібалом», бо їх об'єднує вже багато чого, і в першу чергу колоритна фігура Ганнібала Лектора.
«Червоний дракон» — відмінний представник вимираючого нині жанру трилера з добре продуманою детективної лінією. Краса і помірність — цими двома словами я б охарактеризувала цей фільм. Крові — в міру, діалогів-міркувань — теж. Усього рівно стільки, скільки повинно було бути. Не стану кидатися словами «шедевр» і «геніально», більш того зауважу, що це і не шедевр зовсім, проте через брак кращого, можна сміливо вважати дану картину продуктом якісним і в якійсь мірі еталонним для даного жанру, по крайней мере, для мене.


( Читати далі )

«Любов приходить тихо» — перший фільм (з восьми) однойменної саги.
Фільм про життя, кохання, розбилися мрії і знову здобутий сенс життя.
Молода сім'я, повна надій і планів на майбутнє переїжджає на нове місце проживання, де їх, так скоро, так несподівано і так безжально чекає біда ...
Тепер, залишившись зовсім одна, молода освічена дівчина Марті, без житла, без родичів, друзів і близьких, переживає своє горе і втрату людини, яку шалено любила, і від якого, як з'ясовується пізніше, вона чекає дитину!


( Читати далі )

Знову мій рідний небагатослівний Біт. Знову дуже сумний Джо Хісаісі. Знову геніальні Рен Осугі і Сусуму Терадзіма. Знову у мене стоїть клубок у горлі. Знову буде пролито багато сліз, і знову я дивлюся один геніальний фільм улюбленого майстра ...
Перед нами американський дебют японського режисера Такеші Кітано. Якщо попередні фільми він знімав у себе в Японії, то даний фільм був знятий за підтримки американських і англійських продюсерів. Самому Такеши дуже сильно не сподобалося працювати в Америці, і він сам говорив, що більше ніколи не повернеться в цю жахливу країну. Він все нарікав на американських продюсерів, які постійно заважали йому працювати і диктували свої умови. Але незважаючи ні на що Такеши зняв дуже сильну гангстерську драму.


( Читати далі )

Живучи в сучасному суспільстві ми, звичайні люди, хочемо вважати себе захищеними. Ми справно платимо податки, ходимо на вибори і працюємо на благо нашої країни. Натомість ми хочемо отримати в першу чергу саме захист. Ми з задоволенням слухаємо статистику про те, що у в'язницю вирушили чергові грабіжники, злодії, вбивці… Але нам навіть в голову не приходить, що можлива ситуація, в якій ми самі можемо абсолютно несправедливо опинитися по той бік грат. Але ж таке можливо. І саме про таку ситуацію розповідає даний фільм.
У своїй картині Рік Романа Під піднімає дві, на мій погляд дуже актуальні проблеми сучасного суспільства. Перша — це якраз проблема «уявної» захищеності. Судова та законодавча системи — не ідеальні. Внаслідок цього як і раз можливі прецеденти, в яких абсолютно невинна людина (у чому, до речі кажучи, не сумнівається ніхто, починаючи від поліцейського приїхав на місце злочину і закінчуючи суддею, виносить вирок) може отримати термін за здавалося б більш ніж природний вчинок — захист життя своєї сім'ї, дружини і дитини. Ця ситуація, в якій суспільство виявляється «сліпим», не хотящим бачити і усвідомлювати проблему іншої людини. Тут воно прикривається маскою закону, аби не обтяжувати себе зайвою роботою. У цьому можна побачити натяк на надмірну егоїстичність навколишніх і усвідомити одну дуже важливу думку — у будь хоч трохи-трохи складної ситуації ніхто крім самого себе тобі не допоможе.


( Читати далі )

Фільм Джеймса Мактіг — екранізація графічного роману Алана Мура і Девіда Ллойда або просто коміксу. При незнанні вихідного матеріалу та іншої докладної інформації зазвичай чекаєш від такого проекту щось блокбастерного спрямування, або як мінімум спецеффектное розважальне кіно з притаманними рисами: кілька ідеалізовані головний герой — боєць за справедливість і його опонент — ворог вселенського масштабу. А також різні спецефекти, вражаючі трюки та стрілялки різного калібру і масштабу.
Частково результат виправдався. Є герой з чіткими ідеями та цілями і він у масці, також його противник — тут канцлер, який встановив тоталітарний режим в післявоєнній Англії. В наявності і вражаючі вибухи, і ефектні битви. Але тут і пішли зміни від типового уявлення. Картинка стильна, зроблено ефектно, але кількість самих сцен не велике. Розвиток отримала драма.


( Читати далі )

Що мені подобається у фільмі «Майже знаменитий» Кемерона Кроу? Ну, як мінімум… все.
Якщо Вас виховує мати-одиначка, яка викладає в коледжі і шукає скрізь розпуста і підступ з ентузіазмом Шерлока Холмса, кріпіться: ніякої рок-музики! І ніяких наркотиків! Такий життям був цілком задоволений Уілльям Міллер (Патрік Фьюджіт), навмисний стати адвокатом, як і мріяла мама (Френсіс Макдорманд). Поки одного разу взбунтовавшаяся сестра (Зої Дешанель) не вирішує втекти з будинку з новим бой-френдом, ставши стюардесою, а молодшому брату залишивши колекцію заборонених платівок.


( Читати далі )

Пару місяців назад дивилася в літньому таборі фільм «The Wave» 1981 року випуску, який потряс мене ну просто до глибини душі. Потім випадково дізналася про ремейке і вирішила неодмінно подивитися, що це. Взагалі, спочатку робити цього не хотіла, бо найчастіше ремейкі виявляються не краще оригіналів, швидше навіть навпаки. Однак з приводу стрічки «Експеримент 2: Хвиля» критики буде мало… а то і взагалі не буде.


( Читати далі )

Цей фільм хочеться дивитися і дивитися. Щоб вивчити напам'ять всі ці кривляння, пики, пики, слова і фрази ..
Я люблю Аллу Демидову. За ось цей її піднятий підборіддя, погляд цариці і як вона пальчиками по обличчю… Престаріла дама з собачкою, виявляється, вийшла завдяки самій Демидової — вона погоджувалася грати тільки разом зі своєю собакою.
Як завжди у Муратової жоден епізод — не випадковий і я не уявляю, як можна обійтися хоча б без сцени з чашками або касирки зі своїм «який збіг». Адже навіть бомжиха в кафешці — це все десь побачене, підглянуте. Те, про що ми інколи пишемо в жж і називаємо «литдибр». Треба просто частіше помічати такі подробиці життя. Тоді життя стане повноцінніше і вірніше. Зрозуміліше стане.


( Читати далі )

Життя влаштувала йому випробування. Доля надала йому можливість отримати вигоду з життєвого досвіду. Так було визначено!
Денні Бойл являє нам картину, в якій гармонійним чином втілено схрещення абсолютно різних форматів — кінематографа та популярної телевізійної програми «Хто хоче стати мільйонером». Перед нами пролітає все життя головного героя і близьких йому людей. Протягом всієї картини йому задають питання, відповіді на які чудесним чином дає його життєвий досвід. Його переслідують невдачі, в кінцевому рахунку, що стали для нього квитком на верхню сходинку людського щастя. Ми бачимо як зароджуються стосунки між героями картини, але життя вирішує перевірити, наскільки можуть бути міцні відносини між ними. Згодом, пройшовши суворі випробування безжального світу, доля підносить їм подарунок!


( Читати далі )

  

Сплеск радості і сплеск відчаю. У цьому фільмі надзвичайно насичена атмосфера, вона, начебто, дихає цим ковзаючим переливанням почуттів. За одну хвилину можна розглянути всю їх глибину, площина, яскравість, життя.
Актори. Саманта Мортон була чудова. Я бачила її в парі ранніх робіт, вона не викликала у мене ніяких особливих емоцій. Але це… ясна крихкість, жіночність, сила характеру, настільки велике розкриття образу. Дуже рідко мені доводиться насолоджуватися жіночої грою такого рівня. Дивно, що в підсумку Оскар дістався Шарліз Терон, хоча може це суб'єктивно.


( Читати далі )

Щорічно в кінематограф приходять новий режисерські кадри. У одних так нічого і не виходить, у інших щось виходить, але це не береться до уваги, а треті можуть взагалі дістатися до Голлівуду. У 1998 році виходить незалежний, чисто авторський фільм «Переслідування» якогось Крістофера Нолана, чергового «самоучки». Однак фільму посипалося безліч лісових відгуків, а вже в 2000 році виходить фільм «Пам'ятай», якому було просто визначено зробити нове ім'я і дати нову надію Голівуду. І буквально через 5 років після цього, Нолан береться за дуже серйозний проект, цим проектом стає Бетмен, проте все б нічого, але бюджет у фільму 150 млн. доларів, даний фільм перезапуск людини-кажана, і режисер ще ніколи не працював над проектами такого масштабу!
Бетмен: Початок це по суті початок всього: початок нового Бетмена, початок великого кіно у Нолана, і, на мій погляд, це початок комікс-фільмів, які будуть більш приземлені, в плані реалізму, і наповнені змістом, на якими думаєш і отримуєш масу нового, і я б навіть сказав цінного!


( Читати далі )

У першу чергу хочу привітати всіх шанувальників футболу з тим, що з 2009 року ми можемо насолоджуватися таким прекрасним видовищем, як «Проклятий Юнайтед» Тома Хупера. І нехай цей фільм зачіпає у своїй суті повноцінно один лише клуб, а саме «Лідс Юнайтед», я думаю, що прихильників від цього фільм не втратив.
Як не крутіть, а саме англійців вважають родоначальниками гри мільйонів, саме англійці прищепили багатьом людям залежність від футболу. Фільм Тома Хупера прекрасно підкреслює індивідуальність Англійської Прем'єр Ліги. Силовий, атлетичний футбол, який демонструють англійські клуби не може не заворожувати. Наприклад, я все своє свідоме життя вболіваю за «Ювентус», хоча при цьому, віддаю належне футболу, який сповідують на туманному Альбіоні. Любити, не любити це справа кожного, а от поважати — думаю, що всі адекватні футбольні вболівальники виявляють повагу до англійського футболу.


( Читати далі )